Завідувач 21 від. Гнатишин М.С., лікар-психіатр 21 від. Бороденко Н.К.

Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І.Ющенка

Цивілізованість суспільства визначають за різними параметрами, психіатри вважають, що, зокрема, за тим, як співгромадяни ставляться до людей з психічними вадами.

З метою визначення ставлення громадян до психічно хворих і надання їм спеціалізованої допомоги нами було проведено спеціальне дослідження. Методом анонімного телефонного інтерв'ю було опитано 236 респондентів.

Результати дослідження показали, що 54,3 % опитаних відносилися до психічно хворих з милосердям, 20,5 % формально доброзичливо, 12,5 % з відразою і обережністю, 12,7 % не визначили свого відношення. Значна частина опитаних (81,5 %) знали про те, що психічно хворі потребують допомоги, решту опитаних (18,5 %) вважали що від психічно хворих варто рятуватися. Майже половина опитаних (49,5 %) нічого не знали про існуючі види допомоги психічно хворим. Про роботу установ стаціонарної допомоги знали 34,7 % опитаних, про надання амбулаторної допомоги — лише 12,5 %. Деякі громадяни (3,1 %) думали, що до психічно хворих дотепер застосовуються каральні методи; 44,1 % респондентів не були інформовані про те, як саме надається допомога психічно хворим людям, 22,0 % вважали, що необхідно поліпшити відношення медичного персоналу й оточуючих людей до психічно хворих і якість організації медичної допомоги, 11,0 % — висловлювали думку про необхідність зміни методів лікування і реабілітації психічно хворих. У разі потреби надання особистої допомоги психічно хворому 24,8 % опитаних не знали, як би вони це здійснили. Пропозиції про надання хворим матеріальної допомоги висловили 20,6 % опитаних і 21,5% погодилось формально прийняти участь в долі психічно хворих. Від надання будь якої допомоги відмовилися 12,0 % опитаних, 1,6 % — використовували б до психічно хворих репресивні заходи.

Аналіз отриманих даних свідчить про те, що ставлення до психічно хворих у нашому суспільстві в дійсний час дуже складне: це синтез страху, відчуження та співчуття. Співчуття передбачає, звичайно, дійову допомогу, адже, щоб допомогти, треба мати сили у першу чергу, в собі. Сьогодні це особливо актуально у зв’язку з інформаційно-психологічною і економічною кризою наслідки якої вимагають великих психологічних витрат, і зараз кожен думає про те, як би самому втриматися на плаву, а не про співчуття психічно хворим. Звичайно, одиниці все ж таки є, але це, на жаль, не може бути на даний момент тенденцією. Згодом, ми вважаємо, ситуація може ще більше погіршитись, адже, по суті, на наших очах світ став зовсім іншим, економічна криза стає реальністю, що істотно утрудняє адаптацію людей у суспільстві.

Не хотілося б критикувати наше суспільство, але все ж таки нам здається, що милосердя останнім часом знаходиться у підпіллі. Люди готові допомогти психічно хворим, але не, так би мовити, стикаючись з ними, тому що такі пацієнти представляють багато проблем та турбот. Останні ж, в основному, виникають через нерозуміння їх стану, адже іноді люди навіть не усвідомлюючи, провокують психічно хворого до агресивної поведінки. Саме тому ми навіть використовуємо такий термін як «стигма» — ярлик, що навішується на хворих, чи хворим здається, що на них навісили цей ярлик. Для того, щоб позбутися стигматизації, наше завдання як фахівців розвінчувати помилкові переконання щодо наших пацієнтів, адже вони такі ж люди, а побоювання, що вони можуть робити якісь правопорушення цілком безпідставні, оскільки серед правопорушників куди більше психічно здорових людей, ніж хворих.

Ми дуже мало говоримо про людей з психічними вадами, не задумуючись про те, що вони заслужили право на увагу та співчуття. Ми думаємо, що у кінцевому результаті суспільство повернеться до них обличчям, оскільки доброта нам властива, в той же час надання реальної допомоги залежить від економічного становища і, відповідно, рівня життя у нашій країні.

Приведені дані свідчать про необхідність проведення досліджень по соціальній психіатрії, створення державної і регіональної програм медико-соціальної спрямованості «Суспільство і психічно хворі», підвищення освітнього рівня населення.