Пропонується для використання у практичній діяльності лікарів психіатрів та сімейних лікарів методика прискорення зворотного розвитку психотичних розладів у хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією враховуючи етапи захворювання (загострення хвороби, вихід з гострого психотичного стану, формування ремісії, етап стійкої ремісії).

Методика розроблена та апробована в обласному спеціалізованому клінічному Центрі професійного медико - психологічного супроводу в комплексній терапії психічних розладів у пацієнтів працездатного віку.

Наявність супутньої соматичної патології при шизофренії суттєво знижує ефективність терапевтичних та реабілітаційних заходів. Окрім необхідності враховувати фізичний стан хворого при визначенні схеми та доз антипсихотичної терапії, необхідно враховувати варіанти взаємного впливу ліків, призначених для лікування шизофренії та супутніх соматичних захворювань. Слід мати на увазі зміну клінічної картини захворювання під впливом супутньої соматичної патології, а також потенційну небезпеку загострень не лише основного, а й супутнього захворювання і пов’язану з цим необхідність системної терапії одразу двох видів патології – психічної та соматичної.

Науково обґрунтованим є диференціювання психотропної терапії у хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією, враховуючи етапи захворювання (екзацербація, вихід з гострого психотичного стану, формування ремісії, етап стійкої ремісії) та зв’язок дебюту шизофренії з соматичною патологією.

І етап (загострення захворювання): уже на цьому етапі клінічна картина хворих на шизофренію із соматичною патологією відрізняються від хворих без соматичної патології. У них більш виражена негативна симптоматика, астенізація, апато-абулічні прояви, частіше спостерігається іпохондричний тип внутрішньої картини хвороби. Також необхідно враховувати, що хворі, у яких супутня соматична патологія виникла після дебюту шизофренії, більшою мірою схильні інтегрувати неприємні соматичні відчуття до маячних побудов відповідних фабул, не усвідомлено визнають у себе соматичну хворобу в той же час цілком відкидають можливість у себе психічного захворювання. У зв’язку з особливостями поведінки, частим ігноруванням лікування (лікування вважають карою) такі хворі потребують режиму, який забезпечує строгий контроль, а у разі необхідності, і режиму з короткочасним перебуванням у палаті нагляду.

Психотропна терапія на цьому етапі здійснюється за принципами, клінічних  протоколів, але з урахуванням спектру та доз психотропних препаратів в залежності від конкретного соматичного захворювання та його ступеня важкості.

ІІ етап (вихід з гострого психотичного стану): внаслідок антипсихотичної терапії відбувається редукція гострої психотичної симптоматики, що супроводжується усвідомленням наявності проблем реального життя, в тому числі й соматичного захворювання, які у період загострення були витіснені з поля зору хворого інтенсивними  хворобливими переживаннями.

 При цьому у хворих, в яких соматична патологія виникла до дебюту шизофренії, найбільш виражені явища астенізації і апатії, а у хворих, у яких соматична патологія виникла після дебюту шизофренії – іпохондричні та тривожно-депресивні прояви. Таким чином, на цьому етапі науково обґрунтованим є доповнення стандартних схем лікування хворих з супутньою соматичною патологією призначенням антидепресивної медикаментозної терапії. Показаннями для призначення антидепресанту є наявність на етапі виходу з гострого психотичного стану ознак депресивного або тривожно-депресивного розладу відповідно до критеріїв МКХ-10 та оцінка за сумарною шкалою депресії PANNS не менше 10 балів. Вибір антидепресанту здійснюється диференційовано: у разі наявності явищ апатії, що є типовим для хворих, у яких соматична патологія виникла до дебюту шизофренії, призначається антидепресант стимулюючої дії (наприклад, флуоксетин), а у разі переважання явищ тривоги, напруження, заклопотаності – препарат седативної дії (наприклад, міансерин). Крім того, на цьому етапі рекомендується проводити хворим з супутньою соматичною патологією раціональну психотерапію, спрямовану на усвідомлення причин і механізмів наявних у хворого психопатологічних проявів, асоційованих з супутніми соматичними захворюваннями.

ІІІ етап (формування ремісії): відбувається нормалізація психічного стану і перехід від патологічного до нормального функціонування у позалікарняних умовах. Хворі з соматичною патологією, яка виникла до дебюту шизофренії, виявляють більш виражені показники негативної симптоматики, іпохондричні, тривожно-депресивні тенденції, завантаженість психічними переживаннями, низький рівень якості життя. У хворих, у яких соматична патологія виникла після дебюту шизофренії, можливі резидуальні явища соматичних фіксацій, депресії і тривоги. Таким чином, на цьому етапі рекомендовано продовжувати антидепресивну терапію, а також проводити психотерапію, спрямовану на усвідомлення та психотерапевтичну трансформацію неприємних соматичних відчуттів та фіксацій.

ІV етап (стійкої ремісії - після виписки хворого зі стаціонару): основного значення набувають лікувально-реабілітаційні заходи, спрямовані на профілактику рецидивування шизофренії, максимальну адаптацію хворого у соціумі та покращення якості життя. Таким чином, на цьому етапі у хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією рекомендовано продовжувати антидепресивну терапію препаратами стимулюючої або седативної дії, в залежності від переважання явищ апатії чи тривоги і напруження. Тривалість курсу лікування антидепресантами – до 3 місяців. Контроль за ефективністю лікування слід здійснювати дільничним психіатрам та сімейним лікарям за місцем постійного проживання хворого. Крім того доцільним є доповнити курс лікування таких хворих раціональною психотерапією, спрямованою на адаптацію хворого у мікросоціальному середовищі, налагодженні нормальних міжособистісних зв’язків, уникнення конфліктів та психоемоційних стресів. Особливу увагу при психотерапевтичному контакті слід приділяти роз’ясненню особливостей впливу соматичного захворювання на психічний стан пацієнта, зосереджуючи його увагу на необхідності своєчасного і повноцінного лікування супутньої соматичної патології.

Також рекомендовано проводити контрольні огляди таких пацієнтів сімейними лікарями не рідше, ніж однин раз на місяць у перші три місяці після виписки зі стаціонару, не рідше, ніж один раз на три місяці протягом року після виписки зі стаціонару, і не рідше, ніж один раз на півроку в подальшому, для забезпечення адекватного лікування супутньої соматичної патології і профілактики ускладнень. У разі загострення супутнього соматичного захворювання, госпіталізації або призначення лікування соматичної патології, в обов’язковому порядку здійснювати контроль за психічним станом пацієнта з відповідною корекцією дози підтримуючого антипсихотичного препарату, і призначати, за наявності зазначених вище критеріїв, медикаментозну антидепресивну терапію за описаною схемою. Крім того, курс тренінгу соціальних навичок, що є складовою частиною реабілітації хворих на шизофренію, у пацієнтів з супутньою соматичною патологією рекомендується доповнити роботою з соматичною патологією (мета – навчання пацієнта розпізнанню і адекватним діям при загостренні соматичного захворювання). Робота з родичами хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією повинна включати роз’яснення особливостей впливу соматичних захворювань на психічний стан пацієнта, алгоритм дій у разі погіршання психічного або соматичного стану, навчання здоровому способу життя і методам профілактики ускладнень.

Застосування поетапного лікування хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією, з доповненням традиційної схеми лікування антидепресивною медикаментозною терапією та раціональною психотерапією, а також залучення до лікувального процесу сімейних лікарів дозволить покращити якість життя таких пацієнтів.

Інформаційний лист розроблено на підставі наукових досліджень проведених в обласному спеціалізованому клінічному Центрі професійного медико - психологічного супроводу в комплексній терапії психічних розладів у пацієнтів працездатного віку.