Завідувач 12 від. Скорук О.В., лікар-психіатр 12 від. Полевода Ю.В.

Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І.Ющенка

В даний час існує багато робіт, в яких висвітлюються проблеми стигматизації і порушення прав людей іншої національності, релігії, сексуальної орієнтації, визнається наявність стигми у людей з важкою соматичною патологією - СНІДом, онкологічними захворюваннями, у інвалідів, а також у осіб з фізичними недоліками. Разом з тим можна сказати, що стигма психічно хворих займає серед них центральне місце. Вона виникла однією з найперших, має свою історію, і крім того сама стигматизуюча ознака - «психічна хвороба» - в даному випадку, з самого початку має на увазі «ненормальність», «іншість». Тенденція до зросту захворюваності осіб на психічні розлади, що відносяться до найбільш дезадаптованих груп населення, виявляє проблему стигматизації таких хворих. Як правило, хронічні психічні розлади супроводжуються обмеженням здатності до самообслуговування, навчання, порушенням мотиваційно-вольових компонентів особистості, що призводить до зниження можливості контролювати свою поведінку, зниження рівня адаптації в цілому. Ці явища утворюють в суспільній свідомості негативні стереотипи про психічні хвороби і про людей, які на них хворі.

Стигматизація - негативне виділення суспільством особистості чи соціальної групи по якісь ознаці, з послідуючою сукупністю соціальних реакцій на дану особистість чи представників соціальної групи. Джерела цих реакцій формуються на цілком реальній основі. Психічне захворювання дійсно несе в собі принципову небезпеку для суспільства, а спілкування з психічно хворими обтяжує і може призвести до неприємних несподіванок для його оточення. Контакт чи проживання з хворим, призводить до значного емоційного навантаження, яке за принципом зворотнього зв'язку негативно відбивається на самому пацієнті. Тому питання адаптації мікросоціального середовища до хворого настільки ж актуальні, як і питання психологічної адаптації хворого до реакцій соціуму.

Виділяють 3 основні поняття, що розкривають суть стигматизації в психіатрії: стигму, предв'зятість та дискримінацію. Стигматизацію психічно хворих можна прослідкувати по відношенню суспільства до особистості, що страждає на психічний розлад, по відношенню медичного персоналу до хворих, сім'ї, та в самостигматизації самих хворих.

Відношення професіоналів до пацієнтів (патерналістське, директивне, неповажне та формальне), яке проявляється в зверненні до пацієнта на «ти», і тільки по імені (незалежно від віку і професіоналізму пацієнта), в «похлопуванні по плечі», важливо не тільки для самосвідомості хворих, а також для формування аналогічних тенденцій в поведінці по відношенню до нього з боку членів сім'ї, оточення. В зв'язку з цим, зменшення негативного впливу «навішування етикеток та ярликів» на пацієнта, повинно бути важливою частиною діяльності медичного персоналу як під час находження пацієнта в стаціонарі, так і після виписки його з лікарні.

Дискримінація полягає в тому, що окремі люди або групи в суспільстві, позбавляють інших прав чи допомоги, в зв'язку зі стигмою чи прискіпливим відношенням. Це проявляється в багатьох ситуаціях: прискіпливість в області законодавства, небажання брати на роботу, відмова дозволу вступу в ту чи іншу соціальну групу, в тому числі і в шлюб. Однак потрібно зауважити, що з прийняттям «Закону про психіатричну допомогу» помітні зміни до осіб з психічними розладами. На них поширюється провідний принцип соціального устрою сучасного суспільства рівних прав і можливостей, які надаються кожному члену суспільства незалежно від його психічних та інтелектуальних можливостей.

Потрібно відмітити, що суспільство намагається зберігати дистанцію по відношенню до психічно хворих. Стигма, що пов'язана з психічною хворобою, спостерігається також у родичів хворих, їх сім'ях. Хоча члени сім'ї заперечують стигму, але приховування хвороби і позиція «віддалення», через відчуття сорому, призводять до соціальної ізоляції. Вважають, що стигматизації сім'ї сприяє і література. Сором і винуватість «охоплює» батьків, в яких діти страждають на психічну хворобу. Стигматизація суспільством сім'ї хворого пом'якшується тією обставиною, що факт психічного захворювання члена сім'ї практично дезадаптує її. Це обумовлено: а)ситуацією хронічного стресу у членів сім'ї, що пов'язана із спільним проживанням з хворим; б)почуттям провини по відношенню до хворого; в)тенденцією таких сімей до захисту від зовнішнього оточення і поступового соціального ізолювання. Такі стигматизовані сім'ї орієнтуються на медикаментозну терапію і стають її «пасивними користувачами».

Важливо підкреслити, що сам хворий, як член суспільства вважає подібні реакції оточуючих на психічний розлад цілком зрозумілими, і неадекватними лише по відношенню до нього. Вихід з даної ситуації - невизнання хворим душевного розладу, з послідуючими відмовами від лікування. У разі визнання у себе хвороби - потреба в особливому, бережливому до себе відношенню (по механізму «вторинної користі» від хвороби). Зрозуміло, що обидва варіанти є перешкодою для проведення медикаментозного лікування, психотерапії, та реабілітації в цілому. Аналогічний процес, який називають «самостигматизацією», виникає в сім'ї пацієнта. Виділяють 3 етапи сімейної самостигматизації. На першому етапі сім'я намагається приховати факт захворювання родича, що відбувається за рахунок зменшення соціальних контактів. Другий етап наступає, коли неможливо приховати даний факт, в 'зв'язку з помітною для соціуму дезадаптацією хворого, або незвичною формою його поведінки. Саме даний етап є критичним для цих сімей і на ньому відбувається знаходження шляхів адаптації до проживання з хворим. На третьому етапі сімейна адаптація завершується або остаточною ізоляцією сім'ї, прийняттям ролі «вигнанців», або знаходить адекватні шляхи пристосування, виробляє нейтральне відношення до наявності в сім'ї хворого. В даному випадку здорові члени сім'ї мають можливість для нормалізації повсякденної активності, відпочинку та відновленню попередніх соціальних зв'язків.

Дестигматизація має 2 аспекти: 1) доведення правдивої інформації про психічні розлади і їх наслідки до самого хворого, його сім'ї і для суспільства в цілому; 2) зміна стереотипу соціальних реакцій на психічно хвору людину.

Заходи, які проводяться в лікарні з метою дестигматизації: Пацієнт, який поступає на лікування, а також його родичі, зустрічаються з нейтрально - уважним відношенням медперсоналу і лікарів, це зменшує настороженність і готовність стигматизуватися, що характерно для хворого та його родичів.

З перших днів перебування в стаціонарі проводиться психоосвітня робота з хворим та його родичами, яка направлена на формування адекватного уявлення про психічне захворювання.

Змінюється відношення членів сім'ї до психічного захворювання у родича. Коректуються відповідні деформації та настороженість членів сімей хворих. Підкреслюється добровільність госпіталізації, ознайомлення з законодавством, пов'язаним з психіатричною допомогою. При проведенні психоосвітньої програми направляються зусилля на звільнення членів сім'ї хворого від відчуття вини, страху перед спадковою природою захворювання, важливості збереження попереднього стереотипу життя сім'ї, відпочинку, організації активності, особливо - збереження зовнішніх соціальних контактів.

Ефективним способом в боротьбі з стигматизованістю сімей , які не змогли адаптуватися до захворювання родича, є залучення їх до роботи в суспільній організації родичів хворих. Тут з'являється можливість обмінюватися досвідом «супротиву» хворобі в інших сім'ях, отримання емоційної підтримки, а основне - розширення або знаходження соціальної підтримки, що в цілому сприяє підвищенню якості життя.

Боротьба зі стигмою, що пов'язана з психічними захворюваннями, являється однією з найважливіших завдань психіатрів, психологів, спеціалістів соціального профілю, громадських організацій. Важливо, щоб сама психіатрія відігравала основну роль в дестигматизації.